Сіріус, також відомий як Собача Зірка або Сіріус А – найяскравіша зірка на нічному небі Землі. У перекладі з грецької ця назва означає “сяючий” – дуже влучний опис, адже лише кілька планет, повний місяць і Міжнародна космічна станція затьмарюють цю зорю.
Яка найяскравіша зірка на нічному небі – детально про Сіріус
Оскільки Сіріус – найяскравіша зірка в нічному небі, він був добре відомий ще древнім. Але відкриття зірки-компаньйона, Сіріуса В, у 1862 році здивувало астрономів. Зірка, яку можна побачити неозброєним оком, називається Сіріус А, або іноді просто Сіріус.
За даними NASA, Сіріус B у 10 000 разів тьмяніший за Сіріус. Вона настільки тьмяна, і тому її так важко побачити з Землі, що астрономи змогли оцінити її масу лише у 2005 році завдяки даним космічного телескопа “Габбл”.
Цікаві факти про зорі: 10 про які ви не чули
Як побачити Сіріус?
Сіріус добре видно на зимовому нічному небі Північної півкулі, оскільки зоря має високу світність, або власну яскравість, порівняно з іншими зорями, а також тому, що вона знаходиться відносно близько до Землі (8,6 світлових років від нас). За даними NASA, Сіріус має масу, яка вдвічі перевищує масу Сонця. Якби зірка була розміщена поруч з нашим Сонцем, Сіріус затьмарив би його більш ніж у 20 разів, згідно з “Астрономічною картиною дня” НАСА.
Щоб знайти Сіріус, використовуйте пояс Оріона як покажчик. Три зірки поясу вказують вниз до Сіріуса зліва. Якщо бути більш точним, то положення Сіріуса таке:
Праве сходження: 6 годин 45 хвилин 8,9 секунд
Схилення: -16 градусів 42 хвилини 58 секунд
Історія і Сіріус
Сьогодні Сіріус називають “собачою зіркою”, оскільки він є частиною сузір’я Великого Пса, що в перекладі з латинської означає “великий собака”. Вираз “собачі дні” відноситься до періоду з 3 липня по 11 серпня, коли Сиріус сходить разом із Сонцем. Стародавні вважали, що поєднання сонця вдень і зірки вночі відповідальне за сильну спеку в середині літа.
Сузір’я Великої Ведмедиці: легенди та цікаві факти
Найяскравіша зірка в нічному небі присутня в стародавніх астрономічних записах греків, полінезійців та деяких інших культур. Єгиптяни навіть складали свій календар за часом, коли Сіріус вперше з’являвся на східному небі, незадовго до сходу сонця. Єгиптяни називали Сіріус “Зіркою Нілу”, тому що він завжди повертався якраз перед розливом річки і таким чином сповіщав про прихід паводкових вод, які живили їхні землі.
У 1718 році англійський астроном Едмонд Галлей відкрив, що зірки мають “правильний рух” одна відносно одної, згідно з Квартальним журналом Королівського астрономічного товариства. Це означає, що зорі, включаючи Сіріус, рухаються по нашому небу з передбачуваним кутовим рухом по відношенню до більш віддалених зірок.
Через понад 100 років після відкриття Галлея, у 1844 році, німецький астроном Фрідріх Вільгельм Бессель опублікував наукову замітку в “Щомісячних повідомленнях Королівського астрономічного товариства”, в якій описав, як Сіріус відхилявся від свого передбачуваного руху на небі з 1755 року. Бессель припустив, що на рух Сіріуса впливає невидима зірка-супутник. Альван Грем Кларк, американський астроном і конструктор телескопів, підтвердив гіпотезу Бесселя у 1862 році, коли американські дослідники побачили Сіріус B за допомогою нещодавно розробленого Кларком великого рефракторного телескопа.
Метеорити що загрожують існуванню людства
Вивчаємо Сіріус та його двійника
Сіріус B – білий карлик, який є останньою спостережуваною стадією зорі малої або середньої маси. Білі карлики стають все тьмянішими і тьмянішими, поки врешті-решт не перестають горіти і не темніють, перетворюючись на чорні карлики – теоретично завершальну стадію еволюції зорі. Вчені вивчають білі карлики, такі як Сіріус B, в надії краще зрозуміти зоряний цикл. Врешті-решт, земне Сонце також пройде стадію білого карлика.
Маса зорі є важливим фактором у зоряній еволюції об’єкта, оскільки вона визначає температуру ядра зорі та те, як довго і гаряче вона горітиме. Астрономи можуть обчислити масу зорі на основі її яскравості, або світності, але для Сиріуса B це було складним завданням. За даними Астрономічного товариства Тихого океану, світність Сиріуса A переважала наземні спостереження, що унеможливлювало виокремлення набагато тьмянішого світіння, яке виходило від Сиріуса B.
Лише у 2005 році, коли команда астрономів зібрала дані, отримані за допомогою космічного телескопа “Габбл”, вчені вперше змогли виміряти масу Сиріуса B. Вони виявили, що зоря має масу, яка становить 98 відсотків маси Сонця Землі.
Донині Сіріус залишається улюбленим об’єктом вивчення астрономів і фізиків.
У квітні 2018 року НАСА запустило супутник Transiting Exoplanet Survey Satellite (TESS), основною місією якого є пошук екзопланет, що обертаються навколо яскравих зірок. Оскільки Сіріус – молода зоря, малоймовірно, що навколо неї обертаються планети. TESS відкрив 66 нових екзопланет, згідно з даними NASA Exoplanet Exploration, але жодна з них не обертається навколо Сіріуса.
Джерело: https://www.space.com/
